Друга вистава з  триптиха Гайдамаки, режисера І Бернацького, пройшла з особливим  успіхом

У суботу, 22  жовтня 2016, у залі Українського народного дому відбулась, згідно з пляном  друга вистава з  триптиха, Шевченкові Гайдамаки. У цьому  дійстві  Народний артист  України  І. Бернацький  з своїми молодими талановитими  акторами  Українського Драматичного Театру з несподіваним  успіхом , продемонстрував знаменну й історично  складну поему Шевченкові  Гайдамаки. Тим разом можна  сказати, що  режисер І. Бернацький  сам себе  переверщив. Так, образно  можна сказати про довершене  дійство, яке без найменьшого  сумніву потвердила спонтанними і довгими  оплесками  авдиторія.

Читаючи у пресі повідомлення – рекляму, що Український Драматичний  Театр І. Бернацького, з нагоди свого 70-ть ліття здійснить театральний триптих і другою з трьох вистав  будуть  Шевченкові  Гайдамаки, які, у березневі дні Шевченка, драматичний театр  Бернацького  демонстрував, у 2014 і 2015 рр., поеми Гайдамаки. Хто  вже бачив, зовсім логічно подумав,  це буде повторення. Але   виявилось, що  постановка  Гайдамаки  не була тотожна з попердіми. Звичайно, широкий горизонт  поеми  Гайдамаки був збережений, на якому розгортались фрагмети історії українського народу. Але були  уведені нові  епізоди, особлива гра  артистів, які  природньо вписувались в  глибину поеми, поширювали її діяпазон і водночас, ставала прикладно,  більше виразною.

Поет розказує - Іван Бернацький
Поет розказує – Іван Бернацький

Таким чином продемостровані кретерії дійства  виявились не тільки іншими, але захоплюючими і  полонили  широку авдиторію. Твір Гайдамаки  є багатогранною панорамою подій, особисто людського, суспільного, культурного і національного життя, того часу. Першим, ті історичні події  глибоко  осмислив, пов’язав  й  увів  у життя нa сцені, неперевершений  корифей – новатор, автор знаменної інсценізації  Лесь  Курбас. Слідом за ним, у цьому руслі, пішов  І. Бернацький, який осмислючи  поглибив, поширив і створив  свою багатокольоритну картину, у візуальному, духовному і музично хоровому апектах. Ці глибоко осмиленні новoуведені фрагменти, від  початку до кінця дійства викликали  в авдиторії глибокі почування, пережиття й емоції та держали авдитоорію, у безперебійному захоплені.

Після  закінчення  спектаклю, я особисто був ще довго,  довго у захоплені  побаченого. почутого, і пережитого. Думав і передумував. Вражала  продумана  декорація, строї, виготовлені  майстрами  в Укрїні, оригінальна і милозвучна музика і спів,  створені  в Україні, завдяки талаговитого  композитора Тараса Тарновецького. Це творчий  колектив до дійсва  Гайдамаки

Прелюдієм  для  дійства  був  знову  виступ  головного ред. Нової Газети Валентина  Лабунського,який  підкреслив, що виставою Гайдамаки  відзначаться  крім 70-ть ліття Народного артиста України  Івана Бернацького  також  10-ть ліття  творчої діяльности  артистів драматичноо театру .  Фраґментарно  розказав про постання театру, молодих і талановитих студійців , які сьогодні грають, як  професійні актори.

Відкривається уявна  занавіса  і милозвучним, могутнім голосом звучать слова  Шевченка  покладені  на крила  нот і несуться  у небесні  простори – Ой літа орел  літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько…  З  боків  залі,      рішучим  кроком,  зявляються на подіюмі  бадьорі, у райдужних народних строях  дівчата і хлопці з хоругвами і штиками. Низом подолині,- стелиться мельодійна  пісня.  Серед  гущі гайдамаків , весь  у чорному, головна персона дійства,  І. Бернацький, який майстерно розгорнув  широку історичну панораму  – Запоріжжя, Дніпро і степи, де колись  кувалась доля України і рішучо, словами  поета  голосить:

“Все  йде, все минає і краю не має…
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і  мудрий  нічого не знає…“

Продовжує:

“Сини мої, гайдамаки…“

I розповідь попливла  про Умань , про ті пам’ятні драматичні часи, як річкою вода, як казка дітям. І знову  зворушливі   слова поета:

“Минають  дні, минає літо,
А Україна  знай,  горить;
По селах  плачуть голі діти:“

bern2
Повстанці Гайдамаки

Розказують і про те, що колись “ревіли гармати“ , про тих  відчайдушних  козаків, козаків гайдамаків, які безвагання  віддавали  все, включно з  життям  за  нашу  свободу – за незалежну  Україну.  Відгомоном тих  подій , можна назвати  сучасні,  унікальні  Майдани  Революцій – Оранжевої  і Гідности, які прямо шокували, дивували  і дивують, як колись гайдамаки,  весь  світ. І розказував про безталанного Ярему, якого ролю втілювали: Остап Антонюк, Володимир Левицький,  Роман Верхняк, Петро  Лотоцький,  Михайло Качор й Ігор Королюк. Улюблену Оксану Яреми, прекрасно  грали: Христина Місюк, Оксана Вовк,  Марічка Бінч, Оксана  Ізб’янська й Оксана Гап’юк,  їх любовні пестощі і весілля. Лідія Кухта  зіграла ролю  черниці. І також розказав  про безстрашних  героїв  Залізняка, ролю якого зіграв досвідчий  актор  Володимир Курило (послідовник свого батька) і Гонту, ролю якого прекрасно зіграв  талановитий актор  Юрко  Михайлів.

Шевченко,  свідомо,у передмові до своєї  поеми Гайдамаки  пише: “Слава Богу, що минуло! А надто як згадаєш, що ми одної матері  діти…“  І продовжує: “Дід мій, хай здоров буде, коли починав розказувать що-небудь таке, що не сам бачив; а чув, то спершу  скаже: Коли старі  люди  брешуть, то й я з ними“. Це давало  можливість Шевченкові  накреслювати  картини своїми  кольорами  дійсних історичних  персон, надаючи поемі  різнобарв’я.

І так, перед  багаточисленною  авдиторією з особливим відчуттям вимальовувались  візуальні  картини поета:

“Заспіваю, заридаю,
Як мала дитина.
Заспіваю – море грає,
Вітер  повіває…“
Або –“ Погас місяць, горить сонце.
Гайдамаки  встали
Помолились…“

І тут гуртом –  дівчата і хлопці, на колінах, молитовно ,   зворушливо співають, у прекрасно барвистому  хоровому  звучанні слова молитви – Вірую, в  єдиного  Бога Отця … Виконання  хору України, музика  Тараса   Терлецького. Очарована  авдиторя разом з акторами  шепотіла – Вірою… І пронеслись слова поета:

“Думи мої, думи мої!
Ви мої єдині!
Не кидайте хоч ви мене
При лихій  годині!…“

У благально гуртовому виконані прошепотіли: Оксана Бавдис, Анна й Оксана Гап’юк, Оксана Вовк, Оксана  Ізб’янська, Марія Пруська, Лідія Кухта, Марія Хоптій і Марічка Бінч.

На подіюмі виринає, у красивих  козацьких строях,  колишній запорожець  отаман Залізняк, досвідчений  козак. Він командир  повстання,  мріючи  воскресити, зруйновану Катериною  Запоріжську Січ. Залізняк у свойому монолозі, могутнім голосом  мовить – гетьмани, гетьмани… І кличе: “Гуляй сину! Поки доля встане, погуляєм!..

Посипались освячені  ножі, які підбирали  гайдамаки:  Василь  Букатюк, Василь Грицевський, Володимир  Гутник, Богдан Іванцик, Микола Костинюк, Роман Савка, Назар  Сухович, Павло Юрчак,  Юрій  Баюрак,  Ігор Королюк, Володимир Коваль й Іван Щедлюк  щоб  боронити  свою  і національну принижену гідність. Мчить Ґонта з  своєю поліційною сотнею, замість примирення,  приєднався  до гурта повстанців і стоїть поруч  Залізняка. Лилась, лилась кров ріками  не тільки  поляків, але також  євреїв, українців й українців  “уніятів“. Звучали слова   – за православну віру. На жаль, у той час православ’я  не  визнавало конфесійного  плюралізму.  (Правда, Шевченкова  поема Гайдамаки  про це не говорить. М.Г.)

Зенітом  дійства  стає  Шевченків Гонта .  (Історично, постать  Гонти не є вигаданою, але реально, він був інший, як у поемі. Для прикладу, згідно з дослідниками,  Гонта мав одного сина і три дочки, і як подають історики, урятував губернатора  Младовича 18-ть річну дочку Вероніку і 7-ми річного сина Павла.)

У свойому  зворушливо драматичному монолозі, Гонта  майстерно  волає – “Мовчіть, мовчіть! Знаю, знаю! Зібралась  громада. Мої діти  – католики“.  Гайдамаки словами  Шевченка  голосять:

“Аж ось  ведуть гайдамаки
Ксьондза –єзуіта
І двох хлопців, – Гонто, Гонто
Оце  твої діти!
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони  католики!“

А гайдамаки  далі  гучно гукали – католики, католики… Невідомо, чи спавді Гонта убив  своїх  дітей? Чи часом розказуючи  дід , який сам  не чув і не бачив і, як старі люди  вигадав, а може це особистий  штрих Шевченка?   І лунали слова Тараса: “Гомоніла Україна, довго гомоніла…“  Автор поеми  після  страти  дітей  розгортає  душевний  біль  і переживання Гонти.  Відгукується  батьківський жаль у похоронному епізоді, кладучи своїх дітей у могилу.  Шевченко  розказує: “Кладе у темну хату і не дивиться, і ніби не чує: “Ми не ляхи  тату“. Це глибина  почуттів , безмежного жалю і душевного болю.

І у фінальному  епізоді  драматичного дійста  з уст  гайдамаків – акторів  разом з  Гонтою,  молитовно, звучать благально  зорушливі слова поеми: “Простіть, сини! Я прощаю,  Що ви католики“. Це була неперевершена  вистота дійства– простіть, простіть  сини мої , і на ці слова  відгукнулась широка авдиторія  бурею  спонтанних, довготривалих оплеків.  Безмежно раділа  авдиторія  разом  з акторами  і неперевершеним  творцем – режисером  дійства Іваном Бернацьким.

Микола Галів
Світлив Степан  Слуцький

Leave a Comment

Close Bitnami banner
Bitnami